Кухар. Кондитер
Умови вступу:
Без вступних іспитів (співбесіда)
Кухар - це фахівець в області приготування їжі, вільно орієнтується у всьому різноманітті світової кулінарії, а також останні тенденції та новинки. Спеціаліст повинен відмінно розбиратися в якості продуктів і вміти їх правильно обробляти і зберігати. Майстри смаку повинні не тільки визначати готовність і якість страви за його кольором, запахом, виглядом і смаком, а й уміти художньо прикрасити його, так щоб воно привертало увагу і викликало апетит. Важливим професійним якістю є відмінна пам'ять, адже кулінар повинен чітко пам'ятати рецепти, дотримуватися норм закладки продуктів і пам'ятати особливості технологічної обробки кожного продукту, з яким працює. Ось така, досить складна і фізично важка професія - кухар.
Кухар – це людина, професією якої є приготування їжі.
Коротка історія професії
Майстерність приготування їжі є однією з найдавніших галузей людської діяльності. Сучасний великий досвід обробки харчових продуктів і приготування із них страв накопичувався протягом багатьох віків.
Для знаходження їжі первісні люди об’єднувались у племена, разом займались мисливством, землеробством. Примітивна кулінарія, якою вона була у первісних народів, пройшла довгий і важкий шлях свого розвитку, перш ніж, нарешті, перетворилася у вишукану кулінарну майстерність, увібравши в себе досягнення сучасної науки і техніки.
Своїм корінням кулінарія сягає найдавнішого періоду.
Найбільший внесок в розвиток кулінарії зробили античні народи – древні греки і древні римляни. Майстерність готувати греки славили разом із поезією та музикою. В Давній Греції налічувалось близько 50 письменників, що присвятили кулінарному мистецтву сторінки своїх книг.
Спеціально приготовані за їх рецептами страви призначались для учасників Олімпійських ігор, пристарілих людей, що страждали порушеннями функції шлунка і т.д.
За 2500 років людство повільно удосконалювало як свої смаки, так і тонкощі технології приготування їжі. Великий вплив на розвиток європейської кухні мала «гастрономічна» революція, завдяки якій в Європі вперше з’явилося багато невідомих на той час продуктів. Після відкриття Америки в ХVІ столітті англійці та іспанці вперше скуштували привезені з-за океану кукурудзу, квасолю, соняшник і томати. Але найважливішим продуктом, що змінив і збагатив кухню європейців була картопля.
У ХVІІІ столітті кулінарія прирівнювалась до науки.
Першу спробу створити наукову основу кулінарії зробили французи Ансельм Саварен та Антуан Карем, які ввели строгі пропорції, встановили певну послідовність у подачі страв та сервіруванні столу, заклали естетичні основи сучасного оформлення страв.
Кулінарія довгий час залишалася кухарською справою, мистецтвом окремих людей. Наукові основи не були розроблені, не було технічної бази. У 1917 році був підписаний декрет про створення громадського харчування. Продовольча криза, що виникла влітку 1917 року, примусила владу серйозно задуматися над проблемами дешевої їжі, приготованої в одному казані.
Перша їдальня громадського харчування була організована в 1918 році в Петрограді, на Путилівському заводі. Приклад путилівців знайшов послідовників, і у вересні 1918 року в Петрограді вже функціонувало близько 200-т їдалень.
У Москві перша їдальня відкрилась 12 квітня 1918 року, де спочатку готували 500-600 обідів на день, але досить швидко їх кількість була доведена до 1500. Стрімко розширювалась мережа дитячих та шкільних їдалень. Продовольчі органи приступили до організації фабрик-кухонь, які дали можливість перетворити більшість їдалень у роздавальні пункти. Одним з перших такою фабрикою-кухнею став відомий ресторан «Яр» у Москві, де готувалось до 18 тисяч обідів для дітей.
У перші роки Радянської влади були створені школи кулінарного навчання, а в 1930-1931 роках – технікуми та Інститути громадського харчування.
В основу роботи вчених у галузі харчування лягли праці кращих представників світової фізіологічної науки – І.М. Сєченова, І.П. Павлова, М.Н. Шатернікова та ін. Інститутом харчування розроблені норми залежно від віку, професії, клімату, вивчено ряд проблем обміну речовин в організмі, закладено основи лікувального харчування.
З’являються нові види харчової сировини, які вимагають нових методів обробки, нових кулінарних рецептів.
Кухарські рецепти зібрані в спеціальний Збірник рецептур страв і кулінарних виробів, які дають можливість працювати з точним дозуванням продуктів.
Сьогодні в галузі науки про харчування працюють вчені найрізноманітніших спеціальностей. Звичайний сніданок у шкільній їдальні «проектують» нерідко з допомогою сучасних ЕОМ медичні працівники, фізіологи, економісти, дієтологи, педагоги та, звичайно кухарі. Це вони турбуються, щоб у раціоні було більше молока, сиру, яєць та каш – вівсяної, гречаної… За кожною назвою страви – розрахунок калорійності, співвідношення білків, жирів, вуглеводів, вітамінів.
Характер роботи
Кухар готує супи, другі страви, іншу їжу. Знає, як правильно зберігати продукти, готує різні страви за рецептами і вміє оформляти приготоване. Організовує зберігання продуктів відповідно до санітарно-гігієнічних норм. Попри те, що кухар на підприємствах громадського харчування користується встановленими рецептами страв, він може вносити до них зміни в залежності від якості сировини і контингенту споживачів.
Умови роботи
Праця кухаря належить до розряду фізичної праці середньої тяжкості. Кухарем можуть працювати як жінки, так і чоловіки різного віку. На підприємствах ресторанного господарства застосовують такі види робочих графіків: лінійний чи змінний (всі працівники починають і закінчують роботу одночасно); стрічковий поточний, ступінчастий (передбачає вихід працівників у різний час з тим, щоб в години “пік” забезпечити найшвидше обслуговування); двобригадний (для підприємств, що працюють в дві зміни); комбінований (для підприємств, що працюють більше 12 годин, наприклад ресторани); сумарного обліку робочого часу (для підприємств, де працівника неможливо забезпечити роботою рівномірно протягом місяця чи року, наприклад вагонів-ресторанів).
У кухарів 8-годинний робочий день в одну чи дві зміни (залежно від розпорядку роботи закладу). У приватних кафе чи ресторанах режим та темп роботи кухар встановлює сам, виходячи з потреб і можливостей.
Особливі умови та фактори праці:
— Працює в приміщенні, але умови мікроклімату несприятливі: температура повітря досягає 25-32 °С, підвищена вологість повітря, протяги, перепади температури повітря, пов’язані з необхідністю переходів з гарячих у холодні цехи. Під час роботи біля плити впливає інфрачервоне (теплове) випромінення.
— Робота пов’язана із впливом інтенсивного шуму, переважно середньочастотного характеру, викликаного дією витяжної та загальнообмінної вентиляції.
Ринок праці
Смачно поїсти любить кожен, значить, вмілий кухар без роботи ніколи не залишиться. Сьогодні майстри сковорідок і каструль затребувані на ринку праці, як ніхто інший.
Освітня підготовка. Професію можна здобути у професійно-технічному навчальному закладі.
Навчальний процес з професії «Кухар» складається з професійної та теоретичної підготовки. Крім основних предметів – технології приготування їжі з основами товарознавства, вивчаються устаткування підприємств харчування; облік, калькуляція і звітність; гігієна та санітарія виробництва; фізіологія харчування; організація виробництва та обслуговування; охорона праці. Важлива роль у формуванні практичних вмінь належить виробничому навчанню.
Медичні обмеження
Професія кухаря протипоказана людям, які страждають: серцево-судинними захворюваннями, ревматизмом, шкірними захворюваннями, запамороченням, нервово-психічними захворюваннями, легеневими захворюваннями: туберкульоз, хронічна пневмонія, бронхіт, ларингіт, тонзиліт, гіпертонія, виразкові хвороби, гастрит, коліт, захворювання нирок і сечовивідних шляхів.
Вимоги до індивідуально–психологічних особливостей
Перехід до нових умов господарювання вимагає від працівників виявлення ініціативи, вміння самостійно мислити, вирішувати конкретні виробничі ситуації. В нинішніх умовах набуває великого значення формування у майбутніх працівників технологічної грамотності. Сучасний працівник масового харчування повинен мати високий рівень теоретичних знань та професійної підготовки, уміти застосовувати їх у повсякденній роботі, розуміти роль своєї праці в народному господарстві країни, а також володіти прогресивною технологією і новою технікою.
Неабияке значення мають також особисті якості кожного працівника. Він повинен вміти спілкуватися з людьми, бути ввічливим, терплячим, витриманим, уміти обслужити споживача на професійному рівні. Ці якості визначають спроможність людини працювати у сфері обслуговування в ринкових умовах.
Кожен, хто бажає оволодіти кухарським мистецтвом, повинен також вміти малювати, ліпити, відчувати форму, лінію, колір. Це допоможе майбутньому кулінару під час оформлення різних страв та кулінарних виробів. Потрібно мати смакові відчуття і гарно розвинений нюх.
Сучасний кухар – це одночасно професіонал, художник, дієтолог, психолог і, навіть, чарівник. Він повинен володіти тонкими смаковими відчуттями та добре розвинутим почуттям міри; має бути швидким, спритним, зібраним, відчувати форму, лінію, колір.
Кухар володіє прийомами спостереження, порівняння, вміє виділити правильні смакові поєднання продуктів, їх пропорції, відчуває і розуміє красу, шукає і створює її.
Праця кухаря важка, кропітка, але дуже потрібна людям; цікава, бо зі звичайних продуктів, маючи фантазію та смак, кухар створює справжні шедеври кулінарної майстерності.
Винахідливість, тонкий естетичний та художній смак, знання законів поєднання кольорів, форми продуктів дає можливість кухарю витончено, зі смаком оформити страву.
Перспективи
Вдосконалити свою майстерність кухар може на курсах підвищення кваліфікації. Тут можна отримати вищу кваліфікацію – 5-й або 6-й розряд, а в подальшому – високе звання «майстер-кухар». Продовжити свою освіту кухар може в технікумі, торговельно-економічному інституті.
Характерним для кращих кулінарів є те, що вони не зупиняються на тому, чого вже досягли, а постійно вчаться, уважно переймають і вивчають досвід інших, беруть участь в різних професійних конкурсах. Шлях до високої майстерності починається з малого: вміння нарізати овочі, гарно покласти на тарілку гарнір, акуратно полити страву соусом, не забризкувати краї тарілки. Точне дотримання технології приготування їжі – перший крок до майстерності. Ще одна сходинка до майстерності – розробка і створення нових страв. Ймовірність працевлаштування випускника училища залежить від його кваліфікації, практичних навичок, набутих під час виробничого навчання і виробничої практики. Мережа приватних закладів ресторанного господарства з кожним роком розширюється за рахунок створення невеликих кафе, кафе-закусочних, кафетеріїв, міні-барів. Така форма господарювання потребує фахівців-універсалів, здатних не тільки готувати їжу, але й організовувати закупівлю сировини, складати калькуляцію, оформляти і подавати страви. Спілкуватися з відвідувачами, знати основи економіки, бухгалтерського обліку, трудового законодавства, вміти користуватися різноманітною технікою, що допомагає прискорювати технологічні процеси, використовуючи фритюрниці, мікрохвильові печі, тостери тощо.
Споріднені професії
Кухар, пекар, офіціант, бармен, технік-технолог громадського харчування.
Слюсар з механоскладальних робіт. Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів.
Водій автотранспортних засобів категорії “С”.
Умови вступу:
Без вступних іспитів (співбесіда)
Слюсар механоскладальних робіт – основна особа при створенні готового виробу, майстер на всі руки. Представники цієї професії здійснюють збирання машин і механізмів з деталей, отриманих з інших цехів підприємства (підприємств), а також їхній ремонт та обслуговування. Щоб зібрати готовий механізм, треба спочатку вивчити креслення, підготувати деталі, потім зібрати окремі вузли, відрегулювати, тобто перевірити правильність їхньої взаємодії і, нарешті, провести іспит зібраного виробу.
Дана робота потребує від фахівця знання властивостей металів і сплавів, а також володіння усіма видами слюсарних робіт, пов’язаних з обробкою деталі.
Іноді підгін деталей потребує припасування їхніх розмірів до необхідних. Слюсарю-збиральнику доводиться за допомогою спеціальних слюсарних інструментів здійснювати доведення деталей. Припасування деталей потребує від слюсаря знання властивостей металів і сплавів, а також володіння усіма видами слюсарних робіт, пов’язаних з обробкою деталі. З’єднання деталей у вузли і надалі в конструкції відбувається шляхом запресовування, пайки, зварювання, а також за допомогою болтів, шпонок, різьблення, заклепок та інших способів кріплення залежно від механізму. Наприклад, при збиранні корпуса судна слюсарю необхідно користуватися молотками різного калібру, зварювальними інструментами, а при збиранні радіотехнічної системи – викрутками, паяльником, напильником. У більшості виробництв значна частина складальних робіт здійснюється автоматизованим способом. Слюсарі високого розряду здійснюють статичне і динамічне регулювання складних деталей і вузлів, роблять розрахунок зубчастих зчеплень, виявляють і усувають дефекти збирання, беруть участь у складанні паспорта на вироби, що збираються і випробовуються.
Умови праці: як правило, збирання виробів і механізмів проводиться у приміщенні, на окремому робочому місці чи на конвеєрі, що залежить від виду виробництва (розміру механізмів, що збираються, їхньої унікальності чи оригінальності).
Сфери застосування: машинобудування (виробничі підприємства, заводи, слюсарні ремонтні майстерні); будівництво (дизайн інтер’єрів і фасадів будинків).
Спілкування у процесі роботи: слюсарі-збиральники часто працюють бригадами і користаються допомогою фахівців інших профілів. Тому їм необхідно уміння працювати в команді, розвинуте почуття відповідальності не тільки за свою ділянку роботи, але і за роботу усієї бригади загалом.
Необхідні професійні навички: з обробки металів, їхньої розмітки, термообробки, зварювання, опору механічним впливам (свердлінню, шліфуванню тощо); володіння контрольно-вимірювальними інструментами. А також уміння працювати в команді, розвинуте почуття відповідальності не лише за свою ділянку роботи, але і за роботу усієї бригади загалом.
Для успішної професійної діяльності необхідні: для успішної професійної діяльності необхідні достатня фізична сила, м’язова чутливість, рухливість кистей і пальців рук і узгодженість їхніх рухів, гарний лінійний і об’ємний окомір. Важливими рисами є здатність до концентрації уваги, гарна образна пам’ять, розвинуте технічне і наочно-діюче мислення, просторова уява (уміння подумки маніпулювати об’єктами, здатність уявляти їх у різних проекціях). Для успішного виконання усіх видів робіт потрібне знання основ фізики (особливо механіки, гідравліки, радіоелектроніки), математики (геометрії, тригонометрії), технічного креслення. Необхідна підготовка у сфері технології металів (хімія), знання принципів роботи машин, механізмів, верстатів. Потрібно володіння контрольно-вимірювальними інструментами, володіння навичками обробки металів, їхньої розмітки, термообробки, зварювання, опору механічним впливам (свердлінню, шліфуванню тощо).
Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування. Електрогазозварник. Водій автотранспортних засобів (категорія «С»)
Умови вступу:
Без вступних іспитів на конкурсній основі (конкурс атестатів)
Важко назвати галузь промисловості, де б не застосовувались знання і вміння монтажника санітарно-технічних систем і устаткування та електрогазозварника.
Якість виконуваних робіт залежить від його знань і вміння їх застосовувати.
Сучасне будівництво, обслуговування житлових і виробничих будівель неможливо без сантехніка. Холодне і гаряче водопостачання, каналізація, центральне опалення – всі ці комунікації та їх безперебійне функціонування залежать від професіоналізму сантехніка.
Сантехнічні роботи – важливий етап у будівництві, адже від їх якості залежить затишок і комфортне проживання мешканців у будинку, цілісність підлог, внутрішніх перегородок.
Сантехніки не тільки проводять монтажні та встановлювальні роботи нового сантехнічного обладнання. Величезне значення має ремонт, профілактичне обслуговування, а так само, заміна старого обладнання на нове.
Стародавній Рим не став би великим містом без своїх віадуків – водоводів, фонтанів, системи стоків, які будувалися і обслуговувалися прабатьками сучасних сантехніків.
Системи труб з обпаленої глини складністю конструкцій і досконалістю інженерної думки, до цих пір викликають захоплення сучасників. Досвід минулих поколінь, помножений на сучасну технологію й нові матеріали, виводять на арену фахівця, без роботи якого ми не уявляємо сучасне суспільство.
Робота водія полягає в експлуатації автомобіля, умінні стежити за станом транспортного засобу, несенні відповідальності за безпеку дорожнього руху. Для цього необхідне знання правил дорожнього руху і наявність прав потрібної категорії, досвід водіння і певні особисті якості, такі як гарний зір, уміння концентрувати увагу, негайно реагувати в непередбачених ситуаціях, стресостійкість
У ліцеї створено відповідну навчально-матеріальну базу для підготовки спеціалістів з професії „Монтажник санітарно-технічних систем і устаткування. Електрогазозварник”. Навчання за даною професією проводиться на базі 9-ти класів; крім того здійснюється підготовка та перепідготовка спеціалістів з числа незайнятого населення. Учні і слухачі мають можливість отримати теоретичну підготовку та відпрацювати практичні навички на обладнанні, передбаченому кваліфікаційною характеристикою професії електрогазозварника ІІІ-ІV розряду.
Швачка
На базі навчального закладу іде підготовка по професії "Швачка" ІV розряду .
1. Загальна характеристика професії:
Спеціаліст з виробництва виробів з тканин, шкіри і інших матеріалів. Здійснює пошиття виробів вручну або на різноманітних універсальних машинках (ґудзикових, петельних, вишивальних, оверлоці тощо). В процесі роботи ліквідовує обрив ниток, міняє шпулі, регулює натягнення ниток і частоту строчки, перевіряє якість крою, відповідність фурнітури кольору і призначенню виробу. У праці поєднуються порівняно прості операції, що тарифікуються по першому і другому розряду (вивертання деталі, видалення нитки тимчасових строчок, вирізання деталей і т. п.) і складніші операції, виконання яких вимагає четвертого і п’ятого розряду (вточка рукава, з’єднання коміра з горловиною та ін.). Швачка може виконувати весь об’єм роботи (швачка індивідуального пошиття в ательє) або одну з операцій (швачка-моторист у великосерійному виробництві). Працює в один-двох змінному режимі, індивідуально або у складі бригади, у вільному (швачка в ательє) або заданому темпі (на конвеєрі). На конвеєрі робота характеризується монотонністю. Професія має 1-5 розрядів.
2. Посадові обов’язки
Виготовляє вироби побутового і технічного призначення з тканин, трикотажного полотна, штучної і натуральної шкіри і інших матеріалів, перевіряє якість крою, відповідність кольору деталей, ниток, ґудзиків, допоміжного матеріалу, стежить за якістю швів, регулює машинку, міняє шпульки. Такий спеціаліст повинен знати види тканин, їх властивості щодо пошиття, способи їх обробки, технологію швейного виробництва. Швачка повинна мати хороший зір, схильність до виконання монотонної роботи, тонку дотикову чутливість пальців рук, хорошу координацію рук і зорово-моторну координацію, точний об’ємний окомір, вміння швидко переключатися з виконання однієї операції на іншу. Для успішної діяльності їй потрібні посидючість, акуратність, терпіння.
3. Кваліфікаційні вимоги
ПТУ, на виробництві (діапазон розрядів 1-5).
4. Споріднені професії
Вишивальниця, закрійник, кравець, викладач в училищі, школі, на курсах.
Швачка – одна із стародавніх професій, яка докорінно змінилася в процесі науково – технічного прогресу. Зараз ця професія найбільш поширена в швейному й трикотажному виробництві. Працюють швачки на швейних фабриках, у цехах текстильних підприємств, на фабриках індивідуального пошиття одягу, які розташовані практично в кожному регіоні країни. Робота носить індивідуальний характер із використанням бригадної або індивідуальної форм організації роботи.
Основу технологічної роботи швачки становить виготовлення виробів із різноманітних тканин поточним методом. Процес пошиття здійснюється за допомогою універсальних і спеціальних швейних машин, обладнання для волого-теплової обробки (прасок і пресів) та швейного приладдя.
Робота швачки кваліфікується як фізична праця середнього рівня важкості. Працюють за цим фахом переважно жінки. Їхня робота проходить у цехах із побутовим мікрокліматом та індивідуальним освітленням. Її специфічною особливістю є фіксована сидяча поза, що передбачає наявність робочого стільця, який регулює висоту та кут нахилу спини. З метою профілактики стомлення та відновлення працездатності швачки використовуються регламентовані перерви для відпочинку.
Хоча професія швачка фізично неважка, але людина, яка працює за цим фахом, повинна бути фізично витривалою. Під час роботи найбільш завантажені зоровий, дотиковий та руховий органи.
Враховуючи потребу ринку праці з 2006 р. при сприянні ВАТ “Прилуцька швейна фабрика” проводиться постійна підготовка фахівців швейної справи.
Перукар-модельєр. Манікюрник.
Умови вступу:
Без вступних іспитів на конкурсній основі (конкурс атестатів)
Створено сучасну майстерню з перукарської справи, де учні навчаються професії “Перукар-модельєр. Манікюрниця”. Кожного року серед учнів даної професії проводяться конкурси фахової майстерності, виставки-покази нових типів зачісок. На обласних конкурсах учасники від ліцею здобувають призові місця, стають їх лауреатами.
Спеціаліст, що займається доглядом за волоссям клієнтів, створенням зачісок.
Перукар робить різні види стрижок, зачісок, фарбування, хімічну завивку і укладку, займається лікуванням волосся, коригує форму вус і бороди. Деякі перукарі спеціалізуються на постіжерних роботах: виготовленні париків, накладних вус, брів тощо.
Хороший майстер повинен вміти підкреслити переваги і приховати недоліки обличчя відвідувача. За допомогою хорошої зачіски можна скорегувати овал обличчя, зробити межі пропорційнішими і привабливішими. Добре підібрані кольори, тон і спосіб фарбування вигідно представлять відтінок шкіри і очей, приховають сивину. Перукар може бути фахівцем з жіночих, чоловічих або дитячих зачісок, або перукарем-універсалом.
Робота перукаря найчастіше позмінна, проходить в приміщенні. Весь день доводиться бути на ногах. У зв’язку із специфікою професії найбільше навантаження припадає на руки, що потребує великої фізичної витривалості. Влаштуватися на роботу можна в різні салони краси, перукарні тощо.
Щоб осягнути ази майстерності, досить пройти курси, яких зараз чимало. Початковий рівень можна освоїти за півтора-два місяці. Потім можна піти вчитися до установ, що здійснюють підготовку фахівців більш високого рівня (або ж відразу піти вчитися на тривалі курси з ґрунтовнішою підготовкою). Зрозуміло, щоб почати з нуля і у результаті стати хорошим салонним перукарем, пройти навчання і отримати сертифікат недостатньо, необхідна досить тривала практика. Бажано постійно підвищувати свою майстерність, для цього потрібно проходити майстер-класи іменитих фахівців, курси, спеціалізовані виставки, покази, конкурси, стежити за останніми тенденціями перукарської моди.
Для успішної роботи перукар повинен володіти всілякими прийомами стрижки волосся, вивчити стандартні типи облич і відповідні до них зачіски, орієнтуватися у всьому різноманітті фарб і засобів для хімічної завивки, а також знати, як використовувані в перукарському ремеслі речовини взаємодіють з різними типами шкіри і волосся. Необхідно мати в своєму розпорядженні інформацію, як доглядати волосся, як не пошкодити його, застосовуючи хімікати і різне устаткування.
Миття голови і масаж теж відіграють важливу роль, адже вони не лише «готують грунт» для подальшої стрижки і фарбування, але і дозволяють встановити контакт з клієнтом, прихилити його до себе. Звичайно, потрібно досконало знати техніку безпеки і санітарні норми. Важливо знатися на облаштуванні перукарень, використовуваних інструментах, устаткуванні й техніці. Потрібно бути обізнаним у тому, як обробляти знаряддя праці і доглядати його. Перукар повинен уміти робити не лише стандартні стрижки, але і складні, святкові зачіски і укладки (особливо весільні, що мають свої особливості).
Освоювати професію рекомендується людям комунікабельним, тактовним, делікатним і терплячим. Перукареві доведеться не лише стригти, але і спілкуватися з відвідувачем, запобігати можливим конфліктам, забезпечити перебування клієнта в перукарському кріслі максимально комфортним і приємним.
Перукар повинен бути трішки психологом, адже йому потрібно прихилити до себе людину, зрозуміти її настрій, допомогти розслабитися. Часто клієнти просять зробити таку зачіску або вибирають той колір, який їм не підійде. Хороший майстер спробує відмовити людину, пояснити, порадити іншу зачіску, яка по-справжньому їй пасуватиме. Для роботи у цій професії знадобляться такі риси, як естетичний смак, хороший окомір, розвинене відчуття стилю, точна координація рухів, акуратність.
Подібна робота не підійде людям із захворюваннями, при яких протипоказано довго стояти. Небажана також алергія на хімікати: адже, не дивлячись на те, що перукар працює в рукавичках, повністю виключити контакт з хімікатами неможливо, а ще доводиться постійно вдихати їхній запах. Крім того, праця перукаря досить важка фізично і потребує витривалості.
Представники даної професії завжди затребувані, а у зв’язку з тим, що бажання людей гарно виглядати зростає, попит на них буде і далі зростати. Заробітна плата у перукарів відрядна і залежить від кількості клієнтів і рівня закладу, в якому вони працюють, загалом вона не поступається середньому рівню доходів у промисловості. Перукарі, що зробили собі ім’я, мають дуже високі заробітки, обслуговують відомих людей, беруть участь у міжнародних конкурсах. Деякі відкривають салони краси, власні студії зачісок.
